Польща змінює тон щодо України: як вибори можуть перетворити союзників на політичних суперників

Ще кілька років тому підтримка України у Польщі здавалася одним із найстійкіших суспільних консенсусів. Після початку повномасштабної війни мільйони поляків допомагали українцям, приймали їх у своїх домівках, волонтерили та підтримували державні рішення щодо допомоги Києву. Однак сьогодні ця картина помітно змінилася.

Про нову тенденцію пише Politico, звертаючи увагу на дедалі гострішу політичну риторику щодо українців. Причому йдеться вже не лише про суперечки між окремими партіями. Українська тема поступово перетворюється на один із інструментів внутрішньої боротьби за виборця.

Особливо важливим тут є наближення парламентських виборів 2027 року. Для польських політичних сил це означає необхідність шукати теми, здатні мобілізувати електорат. І питання українців виявилося надзвичайно зручним для цього.

Від солідарності до політичного подразника

Зміна настроїв не сталася за одну ніч. Вона накопичувалася поступово — на тлі економічних труднощів, дискусій про державні видатки, конкуренції на ринку праці та втоми частини суспільства від війни.

Праві та націоналістичні політики дедалі частіше пов'язують присутність українців у Польщі із соціальними витратами держави. У політичних заявах з'являється теза про те, що громадяни України отримують надмірну підтримку, а польські платники податків нібито змушені за це платити.

Паралельно на перший план повертаються складні сторінки спільної історії. Саме поєднання соціального невдоволення та історичних конфліктів створює особливо емоційну суміш, яку легко використовувати під час передвиборчої боротьби.

Показовою стала президентська кампанія 2025 року. Українська тема дедалі частіше звучала не як питання безпеки чи стратегічного партнерства, а як частина суперечки про те, хто і скільки отримує від польської держави.

Це важливий сигнал. Коли політична дискусія переводить питання міжнародної безпеки у площину побутових образ і фінансових претензій, змінюється саме сприйняття сусіда. Українець із людини, яка потребує захисту через війну, поступово ризикує перетворитися в очах частини суспільства на символ соціальної конкуренції.

Історія знову стає зброєю політичної боротьби

Ще одним джерелом напруги стали історичні питання між Україною та Польщею. Особливо гостро вони проявилися після рішення Києва надати українському військовому підрозділу почесне найменування, пов'язане з Українською повстанською армією.

Для польського суспільства це надзвичайно чутлива тема. Політики правого спектра швидко скористалися нею для посилення критики української влади.

Лідер «Конфедерації польської корони» Гжегож Браун заявив, що Україна нібито не є союзником Польщі. Представник «Права і справедливості» Пшемислав Чарнек зі свого боку закликав пов'язувати військову допомогу Києву з вирішенням історичних суперечок.

Такі заяви мають значення далеко за межами парламентських дебатів. Вони формують політичний наратив, у якому підтримка України вже не сприймається як очевидний польський інтерес, а стає предметом торгу.

Водночас українська сторона наголошує: історичні суперечки не повинні руйнувати стратегічні відносини двох держав. Посол України в Польщі Василь Боднар називає використання української теми елементом внутрішньої політичної боротьби.

Українці в Польщі вже відчувають наслідки

Найбільш тривожним є те, що політична риторика не залишається лише на рівні телевізійних студій чи передвиборчих мітингів.

Зміни суспільних настроїв відчувають самі українці. Українка Олена, яка працює екскурсоводом у Варшаві, розповіла Politico, що після тривалого періоду інтеграції вперше почала відчувати себе чужою.

За її словами, вона стала обережніше говорити українською в публічних місцях і більше переживати за своїх близьких. Подібні історії показують, наскільки швидко політична риторика може проникати у повсякденне життя.

Цифри соціологів також свідчать про серйозну зміну атмосфери. За даними CBOS, частка поляків, які позитивно ставляться до українців, скоротилася з 51% у 2023 році до 29% у січні 2026-го. Водночас 43% респондентів заявили про негативне ставлення.

Серед причин погіршення відносин 45,4% опитаних назвали історичні суперечки, а 36,4% — питання соціальних пільг для українців.

Ці цифри не означають, що польське суспільство стало одностайно налаштованим проти України. Проте вони демонструють масштаб зсуву: колишня майже беззаперечна солідарність більше не є суспільною нормою.

Від слів до реальних злочинів

Ще більш небезпечний аспект — зростання кількості злочинів на етнічному ґрунті.

За даними польської Rzeczpospolita, у першій половині 2026 року поліція отримала 180 повідомлень про злочини проти українців, мотивовані національною ненавистю. Це приблизно на третину більше, ніж за такий самий період попереднього року.

Польська влада намагається реагувати. На початку року були створені 50 спеціалізованих прокурорських груп для розслідування злочинів, скоєних через ненависть. У період із лютого до червня прокуратура передала до суду 283 відповідні справи.

Особливо промовистим є те, що понад 80% потерпілих у цих провадженнях становили українці. Для порівняння, у 2023 році їхня частка була близько 74%, а у 2014-му — лише 4%.

Прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск визнав небезпечність ситуації. Він заявив, що нападники можуть почуватися впевненіше, якщо вважають, що мають політичне прикриття, і наголосив на необхідності рішучої протидії насильству.

Це вже не просто питання дипломатії. Якщо агресивна політична риторика починає створювати відчуття допустимості нападів, наслідки можуть виявитися набагато серйознішими за рейтинги окремих партій.

Що буде далі

Польща залишається одним із ключових партнерів України. У лютому 2026 року Володимир Зеленський і Дональд Туск підписали лист про наміри щодо спільного виробництва у сфері оборонної промисловості. Сторони також обговорювали енергетичну підтримку та подальшу допомогу Україні.

Саме тому нинішня зміна риторики виглядає особливо суперечливою. На рівні стратегічних інтересів Варшава та Київ залишаються тісно пов'язаними. Але на рівні внутрішньої політики між країнами дедалі частіше виникають нові конфліктні точки.

Найбільший ризик полягає в тому, що до виборів 2027 року українська тема може використовуватися ще активніше. Для політиків це відносно простий спосіб мобілізувати виборців, які незадоволені економічною ситуацією або побоюються змін.

Але для двох сусідніх держав ціна такої гри може бути значно вищою. Польща та Україна мають спільний безпековий інтерес, економічні зв'язки й спільний досвід останніх років. Якщо політична конкуренція перетворить українців на зручну мішень для суспільного невдоволення, це здатне вдарити не лише по настроях людей, а й по довірі між державами.

Історичні суперечки потребують чесного діалогу, а соціальні проблеми — конкретних рішень. Перетворювати їх на інструмент політичної мобілізації набагато простіше. Але наслідки такого підходу можуть залишитися з Польщею та Україною надовго після завершення чергової виборчої кампанії.